Михайло Подоляк: «Про героїв і жлобах»

2

На жаль у нас часто бувають проблеми з розумінням слів і їх значень… Особливо коли говоримо про конкретних людей.

Одних ми незаслужено наділяємо якостями, яких у них близько немає. Інших… просто ігноруємо. Але насправді все просто… Справжньому герою нічого не треба. Ні до, ні після. «До» — тому що він не знає, що герой. «Після» — тому що він уже герой. Він живе звичайному житті, не продає себе наліво/направо, тримає слово і у нього всередині потужний моральний стрижень.

Справжній герой — це не той, хто відразу суне своє оплывшее жиром рило давати інтерв’ю по дрібниці. Йому нема чого говорити, бо він не розуміє, що таке геройство — він просто вчинив правильно. Він не біжить в Адміністрації президента/прем’єра, щоб йому поблажливо потиснули руку. Тому що для звичайної людини президент — це занадто багато, а для героя — ніхто. Він не ходить на ток-шоу, не розповідає, як він цілодобово не спав заради країни.

І намагається взагалі про себе не розповідати. Просто робить свою справу. Герої не вміють говорити пафосних промов. Вони червоніють під софітами. Вони не телегенічні і сильно нервують. Але головне — герої не бувають жлобами. А жлоби — типу нинішніх міністрів/депутатів — ніколи не будуть героями… Героїв навколо багато і мало. Багато, тому що ми не знаємо, хто і як себе буде вести у важкий час. Мало, тому що в ключовий момент завжди виявляється занадто багато боязких хлопців. Тих, які потім, коли все закінчиться, швиденько виповзають з щілин, рвуться на телеекрани і сорочки на собі рвуть, впаривая нам про своє «геройство». Сам нерідко потрапляв у ситуації, коли найменший криза вітром здуває всіх понтярщиков зі статусами. А потім з’являється один-другий-третій хлопчина, без претензій і бере на себе те, що інший не може взяти і робить круту роботу…

Давайте прямо. Майже вся сьогоднішня еліта, добре упакована і обожравшаяся свавіллям, періодично пафосно так розповідає, як у далекому 2014 вони особисто зупинили глобальну війну. А насправді багато з них обмоченных штанях сиділи в бункерах і мукали щось нескладне, поки невідомі хлопчини що/то там робили. Деякі з цих жлобів і зовсім тікали в західні містечка України, подалі від страху, щоб потім начепити на себе колоду орденських планок і агресивно розповідати про власне геройство.

Світ завжди брехливий. І в світі нерідко солодощі жеруть самі боягузливі і огидні особистості, але вміють голосніше всіх кричати. На жаль, мало справжніх героїв. Ні ряджених, які до кожного свята отримують по медальке і право збрехати про себе. Багатьох справжніх просто вже немає, а інші, які скалічені фізично і духовно, від власної непотрібності просто сховалися в особистому горі.

Але ми точно знаємо. Олег Геннадійович Сенцов. Слова неважливі. І політика неважлива. Просто треба запам’ятати, що ми живемо в один час з Великим людиною і армією боягузливих карликів…

fix _42ef»>

Михайло Подоляк

«>

Источник

Оставить комментарий